USER
У науковій
лінгвістичній літературі поняття концепту тривалий час не окреслювалося як певний обґрунтований термін. Лише у 1928 р. С. Аскольдов опублікував статтю «Концепт і слово», де подав власне
бачення і обґрунтував необхідність його застосування, оскільки така потреба постала передусім
у процесі перекладу творів з англійської мови.
Автор пропонує визначення концепту: як «мисленнєвого утворення, яке заміщує нам у процесі
думання неозначену множинність предметів того
самого роду» (Аскольдов, 1997: 269). Проте зазначає, що концепт не завжди є замінником реальних предметів, він може заміняти певні частини
предмета чи реальних дій, або ж у цілому заміняти різного роду вельми точні й суто мисленнєві функції (Аскольдов, 1997: 270). Виокремлює
різновиди концептів з їх поділом на пізнавальні
і художні, зазначає їх тотожність, оскільки «концепти пізнавального характеру лише на перший
погляд зовсім далекі від поезії. Насправді, вони
підземним корінням живлять своїми значеннями
ірраціональну та неозначену стихію поетичних
слів і прийомів» (Аскольдов, 1997: 268). Підкреслює їх відмінність, розмежовуючи їх таким чином
(Аскольдов, 1997: 274, 275).
Лінгвістику характеризує багатогранність підходів до розуміння сутності поняття «концепт».
Так, науковець-лінгвіст О. Мельничук подає
власне розуміння сутності поняття «концепт»,
який обґрунтовує за двома напрямами (Мельничук, 2006: 360): 1) у логіці – смисл знака (імені);
2) загальна думка, формулювання. Зазначені підходи мають загальнофілософське значення і не
розкривають глибини тлумачення цього поняття.
Лінгвістичний енциклопедичний словник
подає тлумачення концепту як: «явища того ж
порядку, що і значення слова, але розглядається
в іншій системі зв’язків; значення – в системі
мови, поняття – в системі логічних відношень
та форм, що досліджуються як у мовознавстві,
так і в логіці» (Ярцева, 1990: 384). Однак відзначимо, що уваги заслуговує визначення концепту,
що зумовлюється зосередженням, «згустком»
найрізноманітніших смислів, які об’єктивуються
в системі значень окремо взятої мови і виникають
у процесі пізнавальної (відображальної) діяльності людини (Іващенко, 2003: 205); або ж оперативно-змістовною одиницею мислення людини,
що несе комплексну інформацію про відображений у свідомості предмет дійсності (Кубрякова,
2004: 90).
Концепти, як відзначає Г. Гайдук, являють
світ у голові людини, утворюючи концептуальну
систему, а знаки людської мови кодують у слові
зміст цієї системи. Він наголошує на тому, що
відсутність єдиного обґрунтованого трактування
поняття концепту пов’язано з тим, що він має
складну, багатовимірну структуру, що включає,
крім понятійної основи, соціо-психокультурну
частину, яка не стільки мислиться носієм мови,
але переживається ним; до її складу входять асоціації, емоції, оцінки, національні образи й конотації, притаманні такій культурі (Гайдук, 2012).
Філософське бачення концепту окреслює і
С. Аскольдов, відзначаючи, що концепт є витвором розуму, і це не означає, що він має тільки
суб’єктивне значення, не зважаючи на те, що він
віддзеркалює точку зору суб’єкта, яка спрямована
на щось об’єктивно-реальне. Згідно з цим концепт
може мати всі ступені адекватності зовнішньому
буттю та відображати його ідеальну природу.
Науковець акцентує увагу на тому, що концепт є
відправною точкою, певною мисленнєвою основою, взаємопов’язаною зі сприйняттям і розумінням чужого мовлення. При цьому він розглядає
концепти у поєднанні лінгвістичного і філософського підходу, обґрунтовуючи їх як «ембріони
мисленнєвих операцій. Коли вимовлене кимнебудь слово розуміється у власному значенні,
то це значить, що той, хто це розуміє, здійснює
деякий миттєвий акт, який служить зародком цілої
системи мисленнєвих операцій» (Аскольдов,
1997: 272, 275). Таким чином, взаємозумовленість лінгвофілософського підходу до розкриття
сутності концепту окреслюється системністю,
оскільки поєднує низку мисленнєвих операцій і
спонукає до словотворення.
Концепт як будь-яку оперативну одиницю
мислення, що може передбачати або не передбачати наявність чіткої логічної форми, розглядає
С. Жаботинська (Жаботинська, 1997: 34). Як вважає О. Кубрякова, концепт виникає у процесі
концептуалізації та категоризації інформації про
об’єкти, суб’єкти та їхні особливості, якості й відповідає за уявлення про ті смисли, якими оперує
людина у процесі мислення та які відбивають
досвід і знання індивіда (Кубрякова, 2004: 90).
Науковий інтерес викликає визначення концепту, надане лінгвістами З. Поповою та Й. Стерніним, яке вони обґрунтовують як дискретне
ментальне утворення, що є «базовою одиницею
40 Актуальнi питання гуманiтарних наук. Вип 22, том 1, 2018
Мовознавство. Лiтературознавство
розумового коду людини, володіє відносно впорядкованою внутрішньою структурою, являє
собою результат пізнавальної (когнітивної) діяльності особи і суспільства та несе комплексну,
енциклопедичну інформацію про відображуваний
предмет чи явище, про інтерпретацію конкретної
інформації суспільною свідомістю і ставлення
суспільної свідомості до певного явища чи предмета» (Попова, 2007: 34). У працях цих науковців
розглядають досліджуване поняття і крізь призму
мисленнєвого та кількісного (квантового) підходу, акцентуючи увагу на обґрунтуванні сутності
концепту як глобальної мисленнєвої одиниці,
що «являє собою квант структурованого знання,
ідеальну сутність, яка формується у свідомості
людини з її безпосередніх операцій з предметами,
з її предметної діяльності, із мисленнєвих операцій людини з іншими, уже наявними в її свідомості
концептами» (Попова, 2002: 48). Такої ж думки
дотримується і А. Загнітко, який наголошує на
універсальності поняття концепту та мові як основному засобі його матеріального вираження, реалізації: «Концепт – глобальна одиниця мисленнєвої
діяльності, він є квантом структурованого знання.
Концептам здебільшого властивий універсалізм,
їхнє вираження не можна обмежити тільки мовою,
але остання постає одним із найпотужніших засобів вияву концепту зокрема і концептосфери
загалом» (Карасик, 2004: 12). Окремі зарубіжні
науковці-лінгвісти також вважають, що концепт
є категорією мисленнєвою, неспостережуваною, і це дає великий простір для її тлумачення.
Дослідженням виявлено, що у науковій літературі (Приходько, 2008: 49) виокремлюють характерні особливості концепту, зокрема цінності
як здатності давати оцінку предметам і явищам
дійсності, що реалізуються у різних мовних одиницях; комплексності як здатності одночасно
належати до свідомості, культури й мови; умовності як зосередженості у межах нематеріальної,
«ідеальної» людської свідомості; відкритості,
мінливості, що зумовлено постійними змінами
зовнішнього оточення та внутрішньої системи
цінностей; складності структури з наявністю
активного, пасивного та внутрішнього шарів; різнорівневості мовного втілення.
Інтерес у лінгвістичній науці викликає підхід
до трактування дефініції концепту як ментального
утворення, тобто способу мислення, налаштованості думки, певної установки або ж призми,
крізь яку людина дивиться на світ і власне місце
в ньому. Зокрема, лінгвісти його формулюють як
«дискретне ментальне утворення, що є базовою
одиницею розумового коду людини, володіє відносно впорядкованою внутрішньою структурою,
являє собою результат пізнавальної (когнітивної)
діяльності особи і суспільства та несе комплексну,
енциклопедичну інформацію про відображуваний
предмет чи явище, про інтерпретацію конкретної
інформації суспільною свідомістю і ставлення
суспільної свідомості до певного явища чи предмета» (Попова, 2007: 34).
Багатовимірність концепту як ментального
утворення підтверджує можливість його поділу
на складові частини: образно-перцептивну, понятійну і ціннісну сторони (Карасик, 2004: 154),
це – «згусток» культури в свідомості людини; те,
у вигляді чого культура входить у ментальний
світ людини. При цьому мають внутрішню організаційну структуру з «сукупністю узагальнених
ознак, необхідних та достатніх для ідентифікації
предмета або явища як фрагмента картини світу»
(Пименова, 2004: 9).
Як ментальний прообраз, із позиції психолінгвістики, розглядає концепт І. Штерн, відзначаючи, що концепт має два боки – мовний і психічний. Для психіки концепт – «ідеальне» утворення,
образ, що втілює зумовлені культурою уявлення
про світ, являючи собою прототип групи похідних
понять; для мови концепт – утворення, що має
певне ім’я (Штерн, 1998: 192).
О. Кубрякова відзначає, що концепт є терміном,
що служить для роз’яснення ментальних і психічних ресурсів людської свідомості та тієї інформаційної структури, яка відображає знання і досвід
людини; оперативно-змістова одиниця пам’яті,
ментального лексикону, концептуальної системи
та мови мозку (lingua mentalis), усієї картини світу,
що відображена в людській психіці (Кубрякова,
1996: 90). Зазначений науковець також розглядає
поняття «концепту» крізь призму парасолькового
ефекту, оскільки він зумовлює предметні сфери,
поєднуючи кілька наукових напрямів передусім
когнітивної психології та когнітивної лінгвістики,
що займаються проблемними питаннями мислення та пізнання, зберіганням та обробленням
інформаційних даних.
Аналогічним є обґрунтування концепту як
окремих одиниць ментальних або ж психічних
ресурсів людської свідомості в сукупності з інформаційним наповненням, зокрема знаннями, досвідом, оперативно-змістовою одиницею пам’яті,
«ментального лексикону, концептуальної системи
і мови мозку, всієї картини світу, відображеної
в людській психіці», що подане у «Короткому словнику когнітивних термінів» (Кубрякова, 1996: 90).
Смислове підґрунтя концепту зазначає і
О. Кубрякова як «певну ідею, що є в нашій сві-
ISSN 2308-4855 (Print), ISSN 2308-4863 (Online) 41
Газуда О. Поняття концепту в сучаснiй лiнгвiстицi
домості, але головне – що така ідея існує як
оперативна одиниця в мисленнєвих процесах»
(Кубрякова, 2004: 316). Цей науковець-лінгвіст виокремила сутнісну відмінність концепту
крізь призму його бачення культурологами і когнітологами, де культурологи наголошують на
нечисленності концептів культури, а когнітологи
зазначають, що всі чи майже всі слова є знаками
існування концепту, тобто смислу, довкола якого
організуються категорії (Аскольдов, 1997: 318).
У широкому розумінні термін «концепт» розглядає Р. Фрумкіна, саме з точки зору ментального
утворення, яке не існує у світі об’єктів, зазначаючи
при цьому, що фундаментальною частиною наших
знань про світ є уявлення стосовно відношення
між концептами, й ці уявлення формуються через
мову, яка фіксує та транслює, відображаючи динаміку нашого пізнання (Фрумкіна, 1992: 6). Науковець подає пропозицію щодо розгляду концепту
як структури, яка має ядро і периферію, де ядро
концепту становлять словникові значення лексеми
(план змісту), а периферію – суб’єктивний досвід,
різні прагматичні складники лексеми, конотації
й асоціації (Фрумкіна, 1995: 74). Однак стосовно
мови А. Вежбицька обґрунтувала необхідність
акцентувати увагу на окресленні як повноти, так
і глибини концептуалізації слова (Вежбицька,
1985). Відповідно до цього Р. Фрумкіна виокремила два підходи до розуміння концепту (Фрумкіна, 1992: 3):
– концепт-мінімум, що пояснюється неповним
володінням смислу слова властивим рядовому
носієві мови щодо реалії, яка перебуває на периферії його життєвої практики;
– концепт-максимум як повне володіння смислом слова властивим рядовому носієві мови.
Таким чином, мова є основою світоглядних
знань, що сформована системою поглядів на
світобачення та окреслення місця і ролі людини
в них, а також відношенням індивіда до дійсності
та власне до себе, яка найбільш глибоко виражає
світоглядні орієнтації і зумовлює формування
багатогранних концептів.
У сучасній лінгвістиці увага акцентується на
дослідженнях стосовно вивчення мовних одиниць
з урахуванням світоглядних людських знань, накопичених за еволюційний період розвитку мовознавства, а також дослідженнях ментальнісних
підходів до виявлення явищ і процесів, що зумовлюються різновидами мовної номінації, тобто
процесу найменування, за якого мовні елементи
поєднуються з об’єктами, що позначаються ними.
До прикладу, О. Селіванова пропонує тлумачення концепту як: інформаційної структури свідомості, різносубстратної, певним чином організованої одиниці пам’яті, яка містить сукупність
знань про об’єкт пізнання, вербальних і невербальних, набутих шляхом взаємодії п’яти психічних функцій свідомості й позасвідомого. При
цьому науковець наголошує на тому, що ядром
концепту є поняття, фіксоване у вигляді пропозиційних структур і позначене певною номінативною одиницею. Водночас концепти зароджуються
під час пізнавальної діяльності, відображають і
узагальнюють досвід людини й інтеріоризовану
її свідомістю дійсність, підводячи інформацію під
певні вироблені суспільством категорії та класи.
Оскільки слово є засобом доступу до концептуального знання, то воно може представляти різні
концепти, тому мова є доволі компактним засобом
концептуалізації (Селіванова, 2006: 256).
Зазначений вище науковець подає власне
бачення концепту крізь призму інформаційності
і функціональності, акцентуючи увагу на пізнавальній свідомій людській діяльності, у процесі
якої формуються концепти.
Розуміння і розкриття сутності поняття «концепт» С. Шишкіною розглядається як «подорож»
у глибини мислення, спроба поділити досвід, що
зберігається у пам’яті людини, на базові фрагменти. Вона відзначає, що така універсальна
задача не може мати єдиного рішення, щоб підходило до всіх типів подібних досліджень, саме
тому кожний великий авторитет у цій галузі має
свій варіант визначення концепту. Водночас основою розуміння концепту є те, що він сприймається
як комплексне, багатовимірне соціопсихічне утворення, яке співвідноситься як з колективною, так
і індивідуальною свідомістю (Шишкіна, 2007: 9).
На нашу думку, цей науковець подає системне
бачення щодо обґрунтування дефініції концепту,
яке включає важливий його складник, передусім
накопичений поколіннями лінгвістичний досвід
з окресленням мисленнєвої основи з її базовими
елементами та пошуком комплексної моделі формування концепту.
Висновки. Узагальнення теоретико-методичних підходів до дослідження поняття концепту
у сучасній лінгвістиці дає можливість обґрунтувати власне бачення його розуміння. Таким чином,
сутнісні особливості концепту як оперативної
одиниці мислення зводяться до його обґрунтування крізь призму багатоаспектності, передусім
як ментального і мисленнєвого утворення, що
базується на багатоманітності смислів у мовознавстві і використовується у процесі когнітивної (пізнавальної) людської діяльності. Концепт
зумовлює синергічний ефект перш за все на основі
42 Актуальнi питання гуманiтарних наук. Вип 22, том 1, 2018
Мовознавство. Лiтературознавство
поєднання взаємозалежних наукових підходів у
сфері когнітивної психології й когнітивної лінгвістики, що досліджують проблеми пізнавальномисленнєвого характеру, формують і обробляють
інформаційну базу даних. Подальші дослідження
стосуватимуться поглибленого вивчення багатогранності засобів вербалізації концепту на матеріалах сучасної англійської мови.
ДЕ ЦЕЙ ТЕКСТ У СТАТТІ ГАЗУДИ? Концепти також підтримують індивідуальні когнітивні процеси, полегшуючи адаптацію до нових умов і викликів. Вони забезпечують можливість швидкого переносу знань у нові контексти, завдяки чому стає можливим творчий підхід до вирішення проблем. Зазвичай концепти формуються у процесі накопичення життєвого досвіду, що робить їх динамічними і відкритими до змін. Цей динамізм забезпечує стійкість до зміни середовища і стимулює розвиток адаптивних навичок, що є критичним у сучасному світі, який характеризується постійними технологічними та соціальними змінами