USER
ДЕ В ТЕКСТАХ ЦЯ ІНФОРМАЦІЯ? Існує декілька підходів до аналізу концептів, кожен із яких відкриває нові методологічні перспективи. Когнітивний підхід зосереджується на ментальних образах і категоріях, що кодують мовні одиниці для полегшення процесів сприйняття та навчання. Цей підхід визначає концепти як критичні для підтримки когнітивних функцій, таких як пам’ять, увага та мислення. Водночас лінгвокультурологічний підхід акцентує увагу на соціокультурних аспектах, досліджуючи способи, якими концепти відображають культурні специфіки, цінності та світогляди певних етносів, вдосконалюючи розуміння культурних феноменів
1. Виклад основного матеріалу. Термін «концепт» увійшов
у вітчизняний науковий обіг у 90-х роках XX ст., проте досі
не має однозначного тлумачення. Згідно з різними дефініціями
концепт - це «знання людини про дійсність у її елементах і перспективах» [6, с. 120]; концепт - це те, що «реконструюється
через своє мовне вираження і позамовні знання» [7. с .97]: концепт - «відомості про те, що індивід знає, думає, уявляє про
об’єкти» [8, с. 241]; концепт - це будь-яка дискретна одиниця
колективної свідомості, яка відображає предмет реального
або ідеального світу, зберігається в національній пам’яті мови
у вербально позначеному' вигляді [9, с. 15].
У сучасній когнітивній лінгвістиці та лінгвоконцептології існують п’ять основних підходів щодо розуміння терміна
«концепт» [10, с. 7]:
1) лінгвокогнітивний підхід інтерпретує концепт як одиницю ментальних або психічних ресурсів нашої свідомості.
За цим підходом концепт визначають як багатомірне смислове утворення, в котрому виокремлюються ціннісна, образна
й поняттєва сторони, розуміють його як ментальну' сутність,
оперативну змістову одиницю загальної картини світу' людини:
2) лінгвокультурологічний підхід тлумачить концепт як
базову одиницю культу ри. її концентрат. За цим підходом концепт є семантичним утворенням, що характеризується лінгвокультурною специфікою, властивою представникам певного
етносу. Він є культурно маркованою понятійною системою,
цілим комплексом уявлень про предмету свідомості носіїв певної культури:
3) логічний підхід аналізує концепти логічними методами
поза прямою залежністю від їх мовної форми;
4) семантико-когнітивний аналізує лексичну і граматичну
семантику мовних одиниць як основного критерію розуміння
змісту концептів, засобу їх моделювання від семантики мови
до концептосфери;
5) філософсько-семіотичний підхід описує когнітнвні
основи знакової природи концепту.
Багатовимірність та різнобічність концептів стала поштовхом для розробки різних класифікацій цього явища відповідно
до різноманітних критеріїв.
Виокремлюють такі класифікації концептів:
1) за гносеологією (способом пізнання): концепти наукової та повсякденної свідомості, що відображають нау кову чи
наївну' картину світу';
2) за способом вираження: пізнавальні (мають поняттєву
природу) та художні (побудовані на художніх асоціаціях);
3) за ознакою унікальності-універсальності: концепти-універсалії, присутні в будь-якій лінгвокультурі. та концепти-унікалії - ідіоетнічні;
4) за відношенням концепту до суб’єкта концептуалізації - індивіда, гру пи, етносу, людства (тут визначальним є національний, становий, класовий, професійний, сімейний та особистий досвід людини-користувача
концептом; етнокультурні, соціокультурні та індивідуально-культурні) чи космічні або універсальні, соціальні
та національні. Вважаємо оптимальним варіант їх зведення до універсальних, національних, соціокультурних та
індивідуально-культурних;
5) за походженням: первинні (вихідні, з яких пізніше утворюються інші) та вторинні:
6) за часом існування: концепти Античності, концепти
Середньовіччя, концепти Відродження, концепти Просвітництва, концепти Нового часу тощо;
7) за структурою: прості і складні;
8) за способом репрезентації у мові: лексичні, фразеологічні і граматичні;
9) за об’єктом і змістом концепту: концепт-мінімум, концепт-максимум та енциклопедичний додаток;
10) за рівнем абстракції імен концептів: концепти-універсалії духовної культури і концепти-символи - окультурені реалії, між якими на проміжному рівні (між предметною
та абстрактною сферами) перебувають емоційні концепти;
11) за критерієм досвіду: апріорні (переддослідні) та апостериорні (дослідні, емпіричні);
12) за рівнем когнітивного осягнення: базові, абстрактні
та конкретні:
13) за характером понятійного та емоційного зміст}':
предметні, образно-схематичні та емоційні.
Концепт вивчається як складне явище, яке структурується
з окремих взаємозумовлених частин. Існує декілька основних
поглядів лінгвістів на структуру концепту як складного ментально-когнітивного явища.
Когнітивно-епістеміологічний - один зі найпродуктивніших напрямів розробки тематики структу ри концепту.
Представники цього підходу беруть за основу репрезентовані концептом знання та інформацію, його будову, структуру,
функціонування і розвиток [10: 11; 12; 13].
Погляди на структуру концепту в межах цього підходу' варіативні. Так. В. Карасик розрізняє в структу рі концепту образно-перцептивний, понятійний або інформаційно-фактуальний компоненти і ціннісний складник, тобто оцінку та норми
поведінки [3, с. 82], а М. Нікітін охарактеризував концепт багатофакторною дискретною одиницею зі стру кту рою, що складається з образу; поняття, інтенсіоналу, когнітивного імплікаціоналу та прагматичного імплікаціоналу [14. с. 59-60].
Другий напрям досліджень стру ктури концепту' - системно-ієрархічний. Його представники беруть за базу для розгляду
структу ри концепту впорядку вання від вищого рівня до нижчого його частин або елементів [9; 15; 16].
129
ІББМ 2409-1154 Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер.: Філологія. 2021 № 48 том 4
Ю. Степанов підкреслив складність структури концепту
і звернув увагу на дуалізм: до структури входять всі складники побудови поняття, з іншого ж боку, сама стру кту ра концепту робить його фактом культу ри, тобто етимологія, історія,
сучасні оцінки та інші складники [17. с. 43].
С. Воркачев диференціює в концепті три складники: понятійний (ознакову та дефініційну структуру), образний (когнітивні метафори, які підтриму ють концепт у свідомості) та значу ший (тобто ті етимологічні та асоціативні характеристики
концепту, які визначають місце в лексико-граматичній системі
мови) [2, с. 177].
Дослідна база 0. Голованя - сучасні психолінгвістичні
напрацювання. тому стру кту ру концепту він презенту є такою
схемою [ 18. с. 19]:
М. Нікітін дає визначення модусів концепту як функціональних підструктур загальної глобальної понятійної стру ктури [14. с. 58]. а різновиди модусів пов'язані з їх фу нкціями
та типом інформації, яку вони зберігають:
- раціонально-логічний модус відповідає за формуванням
логічних понять про об'єкт пізнання чи аспект дійсності;
- картинно-образний модус пов'язаний із наочно-чуттєвими уявленнями про цей об'єкг/аспект дійсності:
- модус фіктивності - це впорядкована суку пність метафор. які допомагають додатковому осмисленню пізнаваного:
- аксіологічний - містить оцінку мовцями фрагмента
дійсності:
- ціннісний модус відповідає за оцінювання мовцями певного феномену щодо утилітарно-практичної чи культурної значущості [14, с. 59].
У перекладознавстві головними напрямами досліджень
концептів є опис у певному дискурсі способів їх вербалізації
та виявлення особливостей їх структуру вання з метою відтворення способів перевербалізації цих концептів цільовою
мовою [19. с. 59].
Інтерпретативна теорія перекладу (0. Чередниченко) та лінгвокультурний підхід до визначення концепту
(В. Карасик) є теоретико-методологічною основою
таких досліджень.
Висновок. Таким чином, ми з'ясували, що поняття
«концепт» є досить складним, оскільки воно має велику
кількість тлумачень. Існує п'ять основних підходів до розуміння цього терміна: лінгвокогнітивний. лінгвокультурологічний. логічний, семантико-когнітивний. філософськосеміотичний. Незважаючи на велику кількість тлумачень. більшість учених сходяться на тому, шо концепт є лінгвокогнітивною одиницею, що існує в свідомості людини, але знаходить своє вираження в мові. Існує
багато класифікацій концептів, в основу яких покладені різні
критерії, як-от за способом вираження, за походженням,
за стру ктурою тощо.
У лінгвістиці існує два основні напрями дослідження структури концепту1 (когнітивно-епістеміологічний та системно-ієрархічний) та з'ясували, що
під час дослідження структурних характеристик концепту
лінгвісти базуються або на його будові, функціонуванні
і розвитку, репрезентованих ним знанні та інформації, на
ієрархії структури концепту від вищих до нижчих його
складників.
Дослідження цієї теми має перспективи для подальших
розвідок, оскільки під час перекладі як художніх текстів, так
і нау ково-технічних, у яких досить часто застосову ється концептуальний аналіз значну роль відіграє концепт.
2. Поняття, концепт та його структура
У статті розглянуто істотну різницю між такими частовживаними термінами в сучасній когнітивній
лінгвістиці, як «поняття» й «концепт», з одного боку, та структура концепту – з іншого. Висловлено думку про
те, що про поняття носії мови домовлялися для того, щоб досягнути взаєморозуміння під час обговорення
назрілих проблем. У розвідці запропоновано класифікацію концептів, яку, на думку автора, можна проводити за
декількома параметрами, що дають змогу не тільки простежити наявність відмінностей між основоположними
(поширеними) й периферійними (непоширеними) поглядами, а й сформулювати його адекватне розуміння.
Звідси випливає основне практичне завдання статті – виявити й описати закономірності, що ґрунтуються на
зв’язку структури концепту з ментальними процесами в мисленні людини. Підходи до сучасного обґрунтованого визначення термінів «поняття» й «концепт» та способи аналізу структури концепту дають змогу виявити
й різнобічно описати суттєві властивості всіх предметів, явищ і подій, що нас оточують. Зроблено висновок
про те, що такі властивості є їхніми узагальненими ознаками, які вважаються найважливішими й обов’язко-
© Полюжин М., 2015
РОЗДІЛ ІІІ. Теоретичні засади лінгвістичних досліджень. 4, 2015
215
вими (ядровими) для їх пізнання, з одного боку, та непостійність, змішуваність і дифузність когнітивних пластів, що утворюють периферію концепту – з іншого. Схеми структурних розмежувань у проведенні лінгвоконцептуального аналізу можна застосувати в подальших когнітивних дослідженнях на матеріалі різних мов.
Ключові слова: поняття, концепт, структура, класифікація, ядро, периферія.
Постановка наукової проблеми та її значення. Донині історичним, хоча не завжди дискретним, дублетом у лінгвістиці залишаються терміни «поняття» й «концепт». Термін «концепт» явно
калькує латинське слово «conceptus» у значенні «зачаття», «запліднення». В українській та західноєвропейських мовах дотепер зберігається сема «зародковість» у значенні «завершеність», а також
уявлення про певну «початковість», конкретизацію того, що додаткове чи набуте в межах побутового чи наукового розуміння. Тому є підстави вважати, що концепти подібно до зародків започатковуються в поняттях. Про поняття носії мови домовляються для того, щоб досягнути взаєморозуміння під час обговорення назрілих проблем, а щодо концептів, то вони реконструювалися
недостатньо вираженим ступенем упевненості – звідси й дифузність, гіпотетичність та розмитість
їхніх змістових ознак. На відміну від поняття, що є конструктом, логічним або інтелектуальним
утворенням, концепт – реконструкт, тобто результат відтворення й відновлення задуманого – того,
що перебуває в зародковому стані комунікантів.
Назвати що-небудь концептом означає реконструювати його внутрішній зміст у межах ментальної діяльності мовної спільноти загалом та її репрезентантів зокрема. Розглядаючи, наприклад, такі
концепти, як «істина», «краса», «дружба», «любов» та ін., дослідники намагаються реконструювати
ту суть, яка притаманна лексичним одиницям, у яких вони містяться. Такі намагання значною мірою
лінгвістично спрямовані, оскільки ґрунтуються на наявних фактах мови й різних регістрах мовлення,
а не лише на умовиводах філософів. На відміну від представників інших наук, лінгвісти можуть
професійно досліджувати концепти через аналіз уживання слів і виразів у дискурсі. Навряд чи вони
змогли б адекватно охарактеризувати ідеал краси для англійської чи української мовної спільноти, не
з’ясувавши, коли й за яких обставин їхні представники відгукуються про щось красиве. Інакше
кажучи, у сучасних мовознавчих студіях чітко простежується лінгвосеміотичне завдання, що зводиться до поглибленого вивчення семантики, синтактики та прагматики мовлення, у межах якого
реалізуються різноманітні концепти. Для цього потрібно проаналізувати всі спонтанні дискурси або
великі за обсягом корпуси текстів. Саме застосувавши такий метод – соціології дискурсу, – можна
сподіватися на можливість проведення реконструкції будь-якого концепту в різних культурах. Із
регулярних спостережень над уживанням лексем і конструкцій у різних мовах створюється враження
про наявність загальнолюдських стандартів тих чи інших концептів, які лише приблизно збігаються з
ментальністю людей, які ними розмовляють різними мовами. Тому головне завдання лексикографа
полягає в з’ясуванні ролі й типових обставин уживання фреймів, характерних для конкретного слова,
що реалізує концепт.
Хоча концепт − передусім, ментальна одиниця й елемент свідомості, що виступає попередником
між реальним світом і мовою, він охоплює і культурну інформацію, у якій вона фільтрується, переробляється й систематизується. Тому концепти утворюють своєрідний культурний пласт, що функціонує між людиною та середовищем. Вони наявні у свідомості (ментальному світі) людини у вигляді «пучків» понять, знань, асоціацій, переживань, які не тільки мисляться, а й переживаються [36].
Будь-яку класифікацію концептів можна проводити за декількома параметрами, які запропонували їхні дослідники. Ці параметри дають змогу не тільки простежити наявність відмінностей між
основними (поширеними) й периферійними (непоширеними), а й на основі виявлення характерних
рис самого об’єкта сформулювати його адекватне розуміння.
Відповідь на запитання: Що таке концепт? у сучасній лінгвістиці ґрунтується на віднесенні
його сутнісних ознак до таких категорій:
1) лінгвокогнитивне явище. Такий погляд поділяють О. С. Кубрякова та її наукова школа [19];
2) психолінгвістичне явище, найвідомішим представником якої є А. А. Залевська [36];
3) абстрактне наукове поняття [35];
4) базова одиниця культури [36];
5) лінгвокультурне явище [14; 36].
Характеризуючи концепт як окрему сутність, дослідники нині вважають його:
1) одиницею ментальності [5; 9; 13; 14; 16; 20];
Науковий вісник Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки
216
2) одиницею свідомості [4; 17; 19; 28; 33; 34; 37; 40];
3) одиницею зародкового прояву думки [37; 40];
4) одиницею мовного бачення світу (мовної картини світу, що вважається наївною) і продуктом
національно-культурної ментальності [1; 2; 18; 21; 26; 41; 42];
5) одиницею ментально-лінгвістичного комплексу [24];
6) одиницею інформації про світ [23; 35].
Розгляд різноманітних засобів вираження концепту привів лінгвоконцептологів до висновку про
те, що концепт формується:
1) гештальтом і фрейм-структурами [42; 30; 28; 18; 11];
2) комплексом значень відповідного слова, його асоціацій і конотацій [22; 32];
3) усім, що ми знаємо про об’єкт [38];
4) категоріями й формами рідної мови [16];
5) готовими лексемами та фразеосполученями, вільними словосполученнями, синтаксичними
конструкціями, текстами й сукупностями текстів [6; 27; 40; 33; 23];
6) словом [3; 41];
7) коренем слова [13];
8) усією сукупністю мовних і немовних засобів.
Структура концепту відображається в таких двох різновидах, як:
1) етимологічний та актуальний пласти [36];
2) ядро й периферія [29];
Організаційно-структурними типами концепту виступають:
1) мисленнєва картинка, концепт-схема, концепт-фрейм, концепт-інсайт, концепт-сценарій, калейдоскопічний концепт [4; 29];
2) концепт-мінімум і концепт-максимум [7];
3) вузловий та атомарний концепт [6];
4) мікро- й макроконцепти [39];
5) суперконцепт [10];
6) індивідуальні, мікрогрупові, макрогрупові, національні, загальнолюдські концепти [34; 14];
7) групові (професійні, вікові, гендерні) й індивідуальні концепти [29; 34];
8) етнокультурні та соціокультурні концепти [34];
9) імена, унікалії й універсалії; архетипні та інваріантні концепти [8; 9];
До змістових типів концептів належать:
1) культурний концепт [8; 15; 23];
2) лінгвокультурний концепт [14; 31];
3) когнітивний концепт [19; 29; 8];
4) емоційний концепт [7];
5) науковий концепт [23].
Мета й завдання статті полягають у тому, щоб із позиції сучасної когнітивної лінгвістики
сформувати адекватне розуміння таких частовживаних у сучасній лінгвістиці термінів, як «поняття»
й «концепт» та розглянути різні підходи до класифікації концепту. Її основне практичне завдання –
виявити й описати закономірності, що пов’язують структуру концепту з ментальними процесами в
мисленні людини.
Щодо віднесення концепту до певної науки, то наявні підходи до його вивчення зводяться до
розмежування між лінгвокогнітивним і лінгвокультурним підходами. При лінгвокогнітивному концепт визначається як одиниця ментальних або психічних ресурсів нашої свідомості й тієї інформаційної структури, яка відображає знання та досвід людини; оперативна й змістова одиниця пам’яті,
ментального лексикону, концептуальної системи й мови мозку, усієї картини світу, відображеної в
психіці людини. Із позицій когнітивної лінгвістики концепт розглядається як замінник поняття,
натяк на можливе значення і як відображення набутого мовного досвіду людини. Інакше кажучи,
концепт у такому ракурсі трактується як індивідуальне розуміння, на відміну від колективного, яким
виступає закріплене в словнику значення. Сукупність концептів утворює концептосферу певного народу й, відповідно, його картини світу. Основне завдання лінгвокогнітивного осмислення – прагнення
встановити закономірності, що пов’язують структуру мови з ментальними процесами в мисленні
РОЗДІЛ ІІІ. Теоретичні засади лінгвістичних досліджень. 4, 2015
217
людини. Ці закономірності випливають із показань подібностей і відмінностей мисленєвих сутностей,
з одного боку, та реконструкції роботи «когнівних» механізмів уживання й розвитку мови − з
іншого.
Лінгвокультурний підхід до розуміння концепту полягає в його визнанні базовою одиницею
культури, її зосередженням. Ю. С. Степанов зауважує, що в структуру концепту входить і чинник
культури, до якої належить – вихідна форма (етимологія), зведена до основних ознак змісту історії;
сучасні асоціації, оцінки та ін. Із позицій наївної картини світу, яку вивчає практична філософія,
дослідники висловлюють свої судження щодо таких концептів, як «ІСТИНА», «ДОЛЯ», «ДОБРО»,
«ЗЛО» тощо. Повсякденна філософія, як відомо, ґрунтується на національній традиції, фольклорі,
релігії, ідеології, легендах, міфах і забобонах мовної спільноти.
Лінгвокогнітивний і лінгвокультурний підходи до розуміння концепту не взаємозаперечують
один одного, оскільки розгляд концепту як ментального утворення у свідомості індивіда – це вихід
на концептосферу мовної спільноти, що є показником рівня її культурного розвитку. І навпаки,
розгляд концепту як репрезентанта культури є напрямом руху в науковому дослідженні від колективного до індивідуального досвіду. Інакше кажучи, ці підходи розрізняються векторами щодо
індивіда: лінгвокогнітивний підхід – це напрям розгляду, що прямує від індивідуальної свідомості до
культури, а лінгвокультурний – від культури до індивідуальної свідомості. Зазначені напрями
розгляду – дослідницькі прийоми, а не цілісні багатовимірні процеси.
У ширшому – лінгвокогнітивному розумінні – концепт розглядається як уявлення про ті смислові ознаки, якими оперує людина у процесі мислення та які відображають зміст досвіду й «квантів»
структурованих знань, набутих нею у процесі її пізнавальної діяльності. Інакше кажучи, концепти –
це ідеальні сутності, які формуються у свідомості людини на основі, по-перше, її безпосереднього
чуттєвого досвіду в сприйнятті світу органами чуттів; по-друге, дії людини, спрямованої на виконання якого-небудь завдання в процесі її предметної діяльності; по-третє, мисленнєвої взаємодії
людини з іншими, уже наявними в її свідомості концептами, що можуть упорядкувати низку нових;
по-четверте, мовленнєвого спілкування (концепт можна пояснити людині в мовній формі,
наприклад, у процесі навчання; по-п’яте, самостійного набування сукупності знань про дійсність.
Концепт як психолінгвістичне явище – це перспективно-афективне утворення динамічного характеру, що спонтанно функціонує в пізнавальній діяльності індивіда й підпорядковується закономірностям психічного життя людини. Унаслідок цього за низкою параметрів таке утворення відрізняється від понять і значень як продуктів наукового опису з позицій лінгвістичної теорії. Звідси
випливає, що концепт є квантом набутого знання про сукупність конкретно-образних (зорових, слухових, смакових, дотикових, нюхових), понятійних (уключно з ціннісними), прототипних, гештальтних, фреймових, сценарних та інших елементів у свідомості людини.
Концепт як лінгвокультурне явище – це одиниця, призначення якої полягає в об’єднанні в єдине
ціле наукових пошуків у галузі культури, свідомості й мовознавчих студій. Такий концепт – культурно детермінований виразник свідомості, зафіксований у мові. Інакше кажучи, лінгвокультурний
концепт як згусток вербалізованого смислу відображає лінгвоменталітет певного етносу, ім’я якого,
зазвичай, збігається з домінантою певного синонімічного ряду, або ядром лексико-семантичного
поля.
Головне в лінгвокультурологічному підході до розуміння концепту те, що він визнається базовою одиницею етнокультури. Концепт у такому розумінні відрізняється від інших одиниць, що
досліджуються в лінгвокультурології, своєю ментальною природою. Оскільки свідомість поєднує в
собі мову й культуру в їх взаємодії, то будь-яке лінгвокультурне дослідження водночас і когнітивне.
На думку В. І. Карасика, концепт є основною одиницею лінгвокультурології, де він розглядається як
«багатовимірне смислове утворення, в якому виділяються ціннісна, образна й понятійна сторони»
[15, с. 129].
Зі сказаного випливає, що концепт – це ментальна одиниця, елемент свідомості, який відіграє
роль посередника між культурою й мовою. Саме у свідомість надходить культурна інформація, де
вона фільтрується, переробляється, систематизується та формується у вигляді концепту, відповідає
за вибір мовних засобів, що передають інформацію в конкретній комунікативній ситуації для
реалізації певної комунікативної мети.
Концепт як культурне явище – усний або письмовий репрезентант типової ситуації, що охоплює
первісні прояви культурних утворень, які виражаються об’єктивним змістом слів на позначення
Науковий вісник Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки
218
різних сфер буття людини. Увесь набір концептів може складатися з текстового й зображувального
проявів, хоча вони не зводяться до якогось зображення чи підпису під ним.
Сам факт наявності слова на позначення якого-небудь концепту вказує на те, що предмет або
явище людина зауважує й мають для неї певну цінність, яка завжди соціальна, і тому мовні одиниці,
що виражають концепти, неодмінно мають містити в собі соціальний компонент. Оскільки одним із
фундаментальних властивостей культури є її інтегративність, тенденції елементів якої реалізується в
утворенні узгодженого й нерозривного цілого, то є всі підстави висловлювати думку про наявність
систем зв’язків між усіма концептами, які експліцитно й імпліцитно, офіційно й неофіційно функціонують у певній культурі.
Окрім ціннісного складника, у структуру культурного концепту входять понятійний та образний
елементи. Понятійний елемент формується наявною інформацією про реальний або уявлюваний
об’єкт, що слугує основою для утворення концепту. Поняття є цілісною сукупністю суджень, у яких
що-небудь стверджується про відмінні ознаки досліджуваного об’єкта і ядром якого виступають
судження про найбільш загальні й водночас суттєві ознаки певного об’єкта. Це своєрідний підсумок
пізнання предмета або явища, на який завжди реагують носії культури.
Образний компонент концепту міститься в словах чи висловах, які вжиті в переносному значенні, вирізняються своєю силою, яскравістю, барвистістю тощо. До них належать метафори, метонімії, епітети та інші тропи.
Викладене вище дає підставу для твердження про те, що культурний концепт – це сукупність
усіх смислів і понять, які виникають під час озвучення й осмислення певної мовної одиниці у свідомості людини, а також системою уявлень, образів та асоціацій, що виникають унаслідок свідомого
чи несвідомого сприйняття й асоціювання. Саме в цьому концепті зосереджений багатовіковий
досвід, ступінь і характер розвитку магістральних цивілізаційних процесів загалом та особливостей
кожного народу, що синтезується й фільтрується в тезаурусі мовної особистості, зокрема.
Концепт як лінгвістичне явище проявляється у вигляді сутності, що репрезентує асоціативне
поле імені, хоча й не прирівнюється до нього. Інакше кажучи, концепт – парадигматична модель
імені, що містить його логічну й сублогічну структури, які виводяться і з вільного сполучення імені,
і зв’язаного, тобто з синтагматичних зв’язків, зафіксованих у тексті. Обсяг концепту охоплює зміст
наївного поняття, проте не вичерпується лише ним, оскільки охоплює всю безліч практичних елементів імені, що проявляються в різних словосполученнях.
Концепт – породження мовної одиниці в певному обсязі її змісту, уключно з конотацією й
конкретно-чуттєвими асоціаціями. Він містить не тільки поняття про класи предметів і явищ
довкілля, а й асоціативне соціокультурне уявлення про них в узагальненому вигляді. Хоча концепт
виражається мовою й закріплений за окремими її одиницями, проте він не прирівнюється до них.
Зміст концепту – це результат реконструйованого розуміння слів, контекстів і текстів, у яких сформоване узагальнене уявлення про певний факт свідомості, а також зароджуються всі ті складники,
які сукупно входять у розуміння терміна «концепт». До них належать:
1) концепт – це нероздільне поєднання елементів свідомості, дійсності й мовного знака;
2) концепт − це те, що об’єднує людей за допомогою мовних знаків на різних етапах їхнього
історичного розвитку й проявляється в ставленні до дійсності та способів взаємодії з нею;
3) концепт – це водночас реальна й віртуальна сутність, обидві грані якої характеризуються і
загальноприйнятою, і специфічною національно-культурною детермінованістю мовними знаками.
Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих результатів дослідження. У сучасних когнітивних дослідженнях широко представлений лінгвістичний підхід до дослідження концептів як певної інформаційної цілісності в національній колективній свідомості. Його польова модель
виглядає так.
Ядром концепту є чуттєво-наочний образ. Він формується на основі особистісного досвіду й
тому гранично конкретний. Образ, що є основою для концепту, виконує для нього функції кодування. Він може виявлятися під час психолінгвістичного експерименту, і при цьому, якщо така реакція на образ повторюється багаторазово, то вона відображає усталену сполучуваність, що впорядковує концептуальне утворення.
Навколо ядра групуються базові пласти, у яких ознаки розміщуються за напрямом від менш до
більш абстрактних. Хоча кількість і зміст цих пластів можуть помітно відрізнятися залежно від
РОЗДІЛ ІІІ. Теоретичні засади лінгвістичних досліджень. 4, 2015
219
індивіда в межах однієї мовної спільноти, проте в них переважають загальнонаціональні змістові
ознаки, що лежать в основі взаєморозуміння в процесі спілкування.
На периферії розміщується «інтерпретаційне поле концепту», яке охоплює оцінки й трактування різних ознак концепту носіями однієї мови. Ці оцінки відображаються, наприклад, у використанні прислів’їв і приказок, афоризмів та крилатих виразів у процесі комунікації, а також в інших
висловлюваннях, що відображають інтерпретацію окремих концептуальних ознак.
На думку сучасних дослідників, будова концепту відрізняється не тільки від структури поняття,
а й від відмінностей, які зводяться до того, що:
− концепт має пласти, а лексеми – семеми;
− концепт має зміст, а лексеми – семантику;
− концепт містить компоненти у вигляді концептуальних ознак, а семеми – компоненти значення (семи);
− концепт глобальний, хоча жорстко не структурований, на відміну від словесної чи фраземної
семантики. Його глобальність пояснюється активною динамічною роллю в процесі мислення
людини. Цілісно функціонуючи в мовленні, він повністю актуалізується в сполученні з
іншими концептами й відштовхується від них.
Метафорична репрезентація дослідників концепту зводиться до його порівняння з хмаринкою
(З. Д. Попова, І. А. Стернін) або зі сніжним клубком (М. М. Болдирєв). Хоча типи концептів дуже
різняться як за змістом, так і за структурою, проте кожен із них характеризується наявністю базового
пласта у вигляді певного чуттєвого образу. Ним можуть виступати такі смислові ознаки, що стосуються автобуса: застарілий випуск, трясе, часто ламається в дорозі, жовтого кольору; мистецтва: гра,
ритуальний спів, картини; релігія: церква, обряд, конфесія, священик, парафіяни. Цей образ входить
у систему умовних знаків або сигналів для передачі, обробки й зберігання інформації, тобто
виступає своєрідним шифром, що кодує певний концепт для мисленнєвих операцій. Якщо концепт
представити у вигляді ягоди, то базовим чуттєвим образом завжди буде виступати її кісточка.
Базовий образ може вичерпувати зміст концепту, якщо він відображає конкретні відчуття й уявлення або породження свідомості осіб з обмеженими можливостями. У складніших концептах
додаткові когнітивні ознаки нашаровуються на базовий образ, утворюючи «м’якоть плода». Через
їхню численність концепти здатні утворювати порівняно автономні й більш абстрактні пласти, що
нашаровуються на конкретні. Когнітивними ці пласти називаються тому, що вони відображають
певний результат пізнання людиною зовнішнього світу, тобто результат її когніції. Когнітивні пласти утворюються концептуальними ознаками. Саме сукупність базового пласта й додаткових ознак
та когнітивних пластів є обсягом концепту. Хоча численних когнітивних нашарувань у концепті
може й не бути, однак базовий когнітивний пласт із чуттєво-образним ядром є в кожному концепті; у
протилежному разі концепт не може фіксуватися в універсальному предметному коді як дискретна
одиниця мислення (смислова окремішність) і не може функціонувати як мисленнєва одиниця.
Сказане вище дає підставу для твердження про наявність трьох структурних типів концептів –
однорівневих, багаторівневивих і сегментних. Розглянемо докладно кожен із них.
Однорівневий концепт – це фактично почуттєве ядро, тобто базовий пласт. Він містить у собі
предметні образи й деякі концепти-уявлення, наприклад: жовтий, червоний, солодкий; побутові:
ложка, чашка, тарілка. Такою структурою наділені багато концептів у свідомості дитини й осіб із
обмеженим інтелектуальним розвитком. У свідомості більшості людей концепт набуває складнішого
характеру.
Багаторівневий концепт такий, що містить декілька когнітивних пластів, які розрізнюються за
рівнями абстрактності, відображається ними й послідовно нашаровується на базовий пласт. Наприклад, концепт грамотний, що нашаровується на базовий пласт (образ – людина, яка вміє писати й
читати), містить такі пласти, що розміщуються відповідно до збільшення ступеня абстрактності:
1) уміння читати та писати;
2) уміння добре, правильно й виразно читати та писати;
3) уміння ефективно вести спілкування згідно із загальноприйнятими нормами й правилами
ефективної комунікації (грамотна розмова, аргументація, виступ та ін.);
4) уміння якісно й на високому професійному рівні виконувати що-небудь відповідно до норм і
правил певного різновиду діяльності, у тому числі й дотримання орфографічних та пунктуаційних
правил, наприклад креслення, твір, план роботи тощо);
5) уміння добре розбиратися в тій чи іншій галузі знань (грамотний спеціаліст, інженер, керівник).
Науковий вісник Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки
220
Сегментний концепт виступає базовим чуттєвим пластом, оточеним декількома рівноправними
за ступенем абстракції сегментами. Для прикладу візьмемо концепт толерантність. Його чуттєвообразним ядром є уявлення про спокійну, увічливу, незворушну людину, що формує кодувальний
образ, одиницю універсального предметного коду.
Базовий пласт містить когнітивні ознаки «терпимість» і «стриманість», які нашаровуються на
основний кодувальний образ і разом із ним утворюють базовий пласт концепту.
Сегментами базового пласта виступають:
1) політична толерантність – терпимість до людей інших ідеологічних поглядів, повага до інших
політичних платформ, визначення права кожного на висловлення своїх переконань;
2) наукова толерантність – здатність із розумінням ставитися до інших поглядів у науці, допускати існування різних теорій і течій у межах однієї галузі знань або одного наукового напряму;
3) побутова толерантність – терпиме ставлення до поведінки, думок і висловлень представників
найближчого оточення. Вона проявляється в міжособистісних стосунках комунікантів;
4) педагогічна толерантність – здатність виважено відреагувати на негативні прояви в поведінці
дітей для їх подальшого усунення;
5) адміністративна толерантність – уміння керувати без невиправданого тиску на підлеглих,
визнавати власні помилки й упущення, проявити готовність пробачати похибки із боку підлеглих;
6) релігійна толерантність – терпимість до представників інших конфесій; повага до чужих релігійних переконань;
7) етнічна толерантність – шанобливе й терпиме ставлення до людей інших національностей і
рас (на противагу ксенофобії);
8) спортивна толерантність – неупереджене ставлення до інших спортивних команд та інших
уболівальників;
9) музична толерантність – шанобливе ставлення до різних музичних стилів і їхніх прихильників, повага до тих, кому подобається інша музика;
10) медична толерантність – фізіологічна витривалість пацієнта до застосування того чи іншого
препарату, переносимість ліків;
11) екологічна толерантність – здатність живих істот переносити зміни в довкіллі.
У мові когнітивним пластам або сегментам відповідають семеми. У кожному пласті або сегменті
є дискретні елементи – концептуальні ознаки, які впорядковуються за класифікаторами, що входять
до їхнього складу. До них належать: форма, функція, розмір, матеріал та ін. У мові концептуальним
ознакам відповідають семи, а когнітивним класифікаторам – змістові ознаки (стать, семний
конкретизатор – жіночий, сема – жіноча стать).
Окрім ядра, концепт наділений великою за обсягом інтерпретаційною частиною – сукупністю
слабоструктурованих предикацій, які відображають інтерпретацію окремих концептуальних ознак і
їхніх сполучень у вигляді тверджень і настанов, що впливають на зміст концепту в певній культурі.
Наприклад, в інтерпретаційне поле концепту ПРАЦЯ можуть увійти такі настанови: не варто поспіхом, не обдумавши розпочинати роботу; хто працює, того ще більше довантажують різними дорученнями; тільки працелюбність забезпечує заможність; чесна праця не веде до великого багатства та ін. Їхня суперечність пояснюється належністю не до ядра концепту, а до його інтерпретаційного поля, яке містить у собі «висновки» з різних когнітивних ознак. Інтерпретаційне поле слабоструктуроване.
На відміну від ядра концепту як його базового пласта, що містить кодувальний образ і
сукупність когнітивних пластів та сегментів разом із когнітивними ознаками, що їх породжують,
інтерпретаційне поле концепту складає його периферію. Дослідженню підлягає і ядро, і периферія,
хоча важливо диференціювати їх у процесі опису, оскільки їх статус і роль у структурі свідомості та
процесах мислення різні.
Послідовність кроків під час аналізу ядра концепту в когнітивній лінгвістиці може бути такою:
1) визначаємо концепт, що входить у коло наших наукових інтересів;
2) виявляємо ключові слова-репрезентанти цього концепту в мові. Це основні мовні засоби,
якими найчастіше маніфестується концепт у мовленні.
Виявлення супроводжується вживанням таких термінів:
− ключові слова-репрезентанти;
− базові лексеми-репрезентанти;
РОЗДІЛ ІІІ. Теоретичні засади лінгвістичних досліджень. 4, 2015
221
− одиниці, що здійснюють базову вербалізацію концепту;
− базові мовні репрезентації концепту.
До обов’язкових критеріїв їх виділення належать частотність у мовленні, достатня абстрактність
значення, загальновідомість, актуальність досліджуваного концепту для певного історичного етапу в
розвитку мовної спільноти.
Ядро концепту найяскравіше відображає зміст ключового слова (лексеми), що називає концепт,
наприклад: свобода, спілкування, дума, віра, майдан та ін. Зміст концепту поповнює аналіз його
синонімів, антонімів, компаративів ключової лексеми. Основна увага під час проведення наукового
аналізу звертається на зміст концепту, унаслідок чого виявляються і ядрові, і периферійні смислові
компоненти кожної семеми, залучаючи водночас й експериментальні методи.
Виявлення семем здійснюється в номінативних реалізаціях різних типів – інших лексемах,
синонімах, фразеологічних одиницях. Саме вони є носіями нових концептуальних ознак.
Аналіз сполучуваності лексем, що об’єктивують концепт у мовленні, також дає змогу виявити й
деякі його складники. Зі сполучуваності можна виявити способи категоризації концептуалізованого
явища. Так, наприклад, сполучуваність слова «нудьга» показує способи категоризації цього явища в
українській свідомості як: 1) здатність охоплювати почуття людини, викликані одноманітністю
обстановки, відсутністю інтересу до світу, до своїх занять та ін. (нудьга бере); те що може звучати ( в
голові відчувалася нудьга, дзвін тужливо гудів); перебування в тривожно-очікувальному стані
(тужливий погляд, жест, міміка); те, що можуть виявляти тварини (тужливе виття собаки, тужливе
нявкання кота та ін.). Сполучуваність слова нудьга з прикметниками (нестерпна, болісна, передсмертна, дика, жахлива) доводить, що концепт нудьга для носія української мови є уявленням про
щось негативне: таке, що важко переноситься й не до кінця зрозуміле. На периферії змісту концепту
перебувають різноманітні визначення й тлумачення, відображені в пареміях – народних висловах,
якими передаються елементарна оцінка чи найпростіший діалог. Їхня інформативність полягає в
тому, що саме вони містять застигле осмислення того чи іншого концепту, яке давно склалось у
свідомості етносу й може видозмінюватися залежно від місця, часу та умов прояву концептуальних
сутностей у житті мовної спільноти, окремих соціальних груп й індивідів. Периферія може також
охоплювати крилаті вирази, бібілійні притчі, а інколи й значні за обсягом публіцистичні, наукові та
художні твори.
Один і той самий концепт ніби повертаєтться своїми гранями до різних людей і внаслідок таких
дій яскраво простежуються багатошаровість і багатоаспектність його прояву. Наприклад, корова в
іронічних весільних приповідках набуває далеко нехвалебного відгуку: «Горе тобі воле, коли тебе
корова коле» або «Біда тому дворові, де наказує корова волові». В Індії корова є сакральною твариною. У селянскій сім’ї концепт корова повертається позитивною гранню, що підтверджується
висловленнями типу: «Корова в дворі – харч на столі», «Пропала корова – пропало й здоров’я»,
«Личить, як корові сідло» – зовсім не пасує; «як корова язиком злизала» – хтось раптово зник, щось
раптово зникло. Пор.: концепт око в народній естетиці символізує привабливість і красу: «Які очі,
така й врода»; людську сутність: «Очі – дзеркало душі», «Вовче око» – за народними повір’ями
погане, зле око, що має недобрий вплив на все, що перебуває в полі зору.
Суперечність прислів’їв і приказок, що об’єктивують у мові інтерпретаційне поле концепту,
пояснюється саме їхньою належністю не до ядра, а до інтерпретаційного поля концепту. Таке поле,
що містить «висновки» аналізу з різних когнітивних ознак, які утворюють структуру концепту.
Інтерпретаційне поле концепту завжди слабоструктуроване, оскільки утворене за принципом додатковості предикацій, що його складають.
Принагідно зауважимо, що для окремих концептів може не існувати прислів’їв, приказок й
афоризмів, хоча вони, незважаючи на свою нечисленність, усе-таки заслуговують вивчення. Тоді
інтерпретаційне поле досліджується експериментальними прийомами – методом анкетування з питаннями типу: «Що ви розумієте під ...», «Підберіть синоніми до...», «Назвіть протилежне поняття
для...», «Це добре чи погано?» та ін. Таким способом виявляється зміст концепту, який можна
описати як його інтерпретаційне поле.
Підсумовуючи сказане вище, зауважимо, що інтерпретаційне поле може бути носієм повчального характеру. Так, наприклад, уже згаданий концепт толерантність сьогодні наводить на думку
про те, що в побуті потрібно бути терплячим, допомагати людям; поступки – це відсутність харак-
Науковий вісник Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки
222
теру, принципів, м’якотілість; на поступливих людей не можна покластися; на переговорах потрібно
бути наполегливим і жорстким; плюралізм шкідливий, оскільки ускладнює життя; постійна терпимість – це відсутність принциповості. Звідси очевидний той факт, що методика дослідження концептів внутрішнього світу людини полягає в інтерпретації значень досліджуваних мовних одиниць у
виявленні частотних (властивих багатьом концептам) таксономічних характеристик і визначенні за
ними спільних типологічних ознак серед досліджуваних концептів.
Висновки та перспективи подальшого дослідження. Запропоновані в статті підходи до сучасного наукового, обґрунтованого визначення таких частовживаних термінів, як «поняття», «концепт»
та способи аналізу структури концепту, дають змогу виявити й різнобічно описати суттєві властивості всіх предметів, явищ і подій, що нас оточують. Такі властивості є їхніми узагальненими ознаками, які вважаються найважливішими та головними (ядровими) для їх пізнання, з одного боку, і непостійність, зміщуваність та дифузність когнітивних пластів, що утворюють периферію концепту, – з
іншого. Тому будь-яке лінгвоконцептуальне дослідження передбачає опис і ядра, і периферії, якою
завжди виступає його інтерпретаційне поле. Наведені в статті схеми структурних розмежувань у
проведенні лінгвоконцептуального аналізу можна застосувати в подальших когнітивних дослідженнях на матеріалі різних мов.
3. Постановка проблеми. Серед численних
термінів як загальнонаукового, так і гуманітарного значення одне з чільних місць посідає
поняття «концепт». Разом із тим, аналіз наявних
дефініцій демонструє, що ані єдиного загальноприйнятого визначення концепту, ані усталеної
класифікації підходів до цього визначення також
немає. Наприклад, В. Л. Іващенко виділяє чотири
основні напрямки осмислення поняття концепту:
1) лінгво-логіко-філософський; 2) психолінгвістичний та лінгвокогнітивний; 3) лінгвокультурологічний; 4) лінгвопсихологічний [7, с. 9‑11].
А. Загнітко класифікує дефініції за такими групами: 1) інтегративний підхід, 2) лінгвістика
тексту, 3) лінгвокультурологія, 4) когнітивна
лінгвістика, 5) комунікативна лінгвістика та психолінгвістика [6, с. 98‑99]. Більш розгалужену
класифікацію пропонує Н. В. Плотнікова: згідно
з класифікацією дослідниці, у межах філософської парадигми виділяються власне філософський та логіко-філософський підходи; у межах
логічної парадигми лінгво-логіко-філософський, логіко-поняттєвий та логіко-семантичний; у межах психологічної парадигми – психологічний, когнітивний та семантико-когнітивний
підходи; у межах культурологічної парадигми –
культурологічний, лінгвокультурологічний, етнолінгвістичний та інтегративний підходи; також
існує літературознавча парадигма [11, с. 93‑95].
Таким чином, існуючий стан речей свідчить не
тільки про принципову складність однозначного
та загальноприйнятого визначення концепту, але
і про важкість укладання чіткої класифікації підходів до дефініцій.
Аналіз останніх досліджень і публікацій.
Дистанціюючись від визначень, запропонованих
у рамках різних гуманітарних наук, розглянемо
декілька лінгвістичних трактувань концепту. Так,
на думку О.С. Селіванової, концепт – це «інформаційна структура свідомості, різносубстратні,
певним чином організована одиниця пам'яті, що
містить сукупність знань про об'єкт пізнання,
вербальних і невербальних, набутих шляхом взаємодії п'яти психічних функцій свідомості та позасвідомого» [12, с. 410].
Ф. С. Бацевич розглядає концепт як «термін,
введений для пояснення процесів мислення та
пов'язаний з одиницями ментальних та / або психічних ресурсів людської свідомості; оперативна
одиниця пам'яті та всієї картини світу (у тому
числі мовної); смисли, якими оперує людина
у процесах мислення і які відбивають зміст досвіду і знань, результатів всієї людської діяльності,
а також процесів пізнання світу у вигляді певних
«квантів» знання. Концепт – багатовимірне смислове утворення, що має фреймове, поняття-дефінітивне та аксіологічне вимірювання. Концепти
містять те, що людина думає, передбачає, фантазує тощо про об'єкти світу. Концепти фіксуються
в одиницях та категоріях мови, мають національно-культурну специфіку; їх облік – важлива умова
успішності міжкультурної комунікації» [2, с. 90].
Т.В. Матвєєва характеризує концепт як «факт
способу життя, суспільної свідомості, теорії, виражений у мовній формі; одиниця людського знання
світу, що стоїть за семантикою мовного знака.
Головний елемент мовної картини світу. Концепт
народжується на базі слова в повному обсязі його
змісту, включаючи конотацію і конкретно-чуттєві
асоціації. Він поступово насичується інтелектуальним змістом та соціально-культурним досвідом, акумулює в собі найрізноманітніші асоціації,
думки, тексти, вбирає численні індивідуальні та
групові враження про дане явище. Таким чином,
173
Закарпатські філологічні студії
концепт містить у собі поняття про клас явищ,
а крім нього – об'ємне асоціативне соціокультурне
уявлення про ці явища в узагальненому вигляді»
[9, с. 161‑162].
На думку Н. Ю. Шведової, «концепт – це змістовна сторона словесного знака, за якою стоїть
поняття, що належить розумовій, духовній або
життєво важливій матеріальній сфері існування
людини, вироблене і закріплене суспільним
досвідом народу, що має в його житті історичне
коріння, соціально і суб'єктивно осмислюване.
Поняття, що лежить в основі концепту, має свій
власний потенціал, воно здатне диференціюватися: елементарне відображення цієї здатності
словники показують як тенденцію до утворення
різноманітних словесних відтінків та переносів»
[13, с. 603].
З точки зору С. Г. Воркачова, концепт постає
як «одиниця колективної свідомості (що відправляє до вищих духовних цінностей), яка має мовне
вираження та відзначена етнокультурною специфікою. Концепт – синтезуюче лінгвоментальне
утворення, яке методологічно прийшло на зміну
уявленню (образу), поняттю і значення і включило
їх у «знятому», редукованому вигляді. Як «законного спадкоємця» цих семіотичних категорій
лінгвоконцепт характеризується гетерогенністю,
приймаючи від поняття дискурсивність уявлення
сенсу, від образу – метафоричність та емотивність
цього уявлення, а від значення – включеність його
імені до лексичної системи мови» [8, с. 5].
Наведені нами визначення розташовані
у певній логічній послідовності, що відображає
зростання смислової навантаженості поняття
«концепт». Так, у визначенні О. С. Селіванової
концепт постає як когнітивне утворення, що
містить певну сукупність знань. У дефініції
Ф. С. Бацевича до вищезгаданої характеристики
додається контекст національної специфіки.
У трактуванні Т. В. Матвєєвої уточнюється, що
знання може бути як індивідуальним, так і груповим, а також наголошується на соціокультурному
контексті функціонування концепту. Визначення
Н. Ю. Шведової представляє концепт як когнітивне утворення, що містить певну сукупність
індивідуальних та групових знань у галузі матеріальної та духовної сфери, які існують у контексті
соціального, культурного та історичного досвіду.
Нарешті, в дефініції С. Г. Воркачова до зазначених параметрів додається інформація про неоднорідність і складність структури концепту.
Постановка завдання. Наведені приклади
визначень поняття «концепт» демонструють, що
дефініції частіше за все відрізняються одна від
одної не принципово, а за певними компонентами
значення. Тому ми припускаємо, що найбільш
адекватну класифікацію визначень поняття «концепт» можна створити за допомогою кластерного
аналізу. Алгоритм дій складається з таких кроків:
1) добір існуючих визначень поняття концепту
із різнотипних наукових та навчально-наукових
джерел; 2) виділення основних смислових компонентів у межах дібраних дефініцій; 3) опис визначень як таких, що містять або не містять кожний
зі смислових компонентів; 4) здійснення кластерного аналізу дефініцій; 5) опис сформованих
кластерів.
Виклад основного матеріалу. Для реалізації
задуму методом суцільної вибірки було дібрано
та проаналізовано 150 дефініцій із навчальних
та навчально-наукових українсько- та російськомовних видань, серед яких 34 наукові статті, 15
монографій, 86 дисертацій та авторефератів,
7 словників та енциклопедій, 8 підручників та
посібників. В рамках цих визначень було виділено 10 смислових компонентів, що так чи інакше
характеризують сутність поняття «концепт»:
1) когнітивний; 2) чуттєвий; 3) лінгвістичний;
4) комунікативний; 5) соціальний; 6) культурний;
7) національний; 8) аксіологічний; 9) історичний;
10) індивідуальний.
Когнітивний компонент представлений такими
характеристиками, як: 1) комплексна ментальна
одиниця; 2) одиниця мислення та збереження
інформації у свідомості; 3) глобальна розумова
одиниця, що є квантом структурованого знання;
4) фіксоване у свідомості поняття; 5) складне
структуроване утворення ідеального характеру,
яке формується у свідомості та мисленні людини;
6) ментальне семантичне утворення; 7) багатовимірне смислове утворення; 8) одиниця колективного знання або свідомості; 9) ідеальні абстрактні
одиниці, якими людина оперує у процесі мислення; 10) одиниця розумового коду людини тощо.
Чуттєвий компонент визначається наступним чином: 1) сприйняття дійсності за допомогою органів чуття; 2) безпосередні операції
з предметами; 3) предметна діяльність людини;
4) емоційна наповненість; 5) чуттєвий досвід;
6) дані сенсорного сприйняття будь-якого об’єкту,
продуктів уяви, життєвого досвіду; 7) чуттєвий
образ; 8) особливості сприйняття певного явища;
9) сприйняття сутностей з різною силою, енергією, віддачею; 10) результати людської діяльності тощо.
Лінгвістичний компонент характеризується наступними тезами: 1) група носіїв мови;
2) мовна форма; 3) вербально означений вид;
174
Випуск 24.. Том 1
4) мовне втілення; 5) вербалізація за допомогою
мовних знаків; 6) фіксація в одиницях та категоріях мови; 7) мовне вираження; 8) мовна картина
світу; 9) мовні категорії і структури; 10) мова
мозку тощо.
Комунікативний компонент охоплює такі
характеристики, як: 1) мовна комунікація; 2) міжкультурна комунікація; 3) передача інформації;
4) процес спілкування; 5) реконструкція мовних
одиниць для знаходження спільної мови; 6) комунікативні потреби людини; 7) процес комунікації;
8) підстановки значень, що полегшують спілкування; 9) діалогічність; 10) комунікативна ситуація тощо.
Соціальний компонент міститься у таких
параметрах: 1) одиниця колективної свідомості;
2) зміст досвіду і знань; 3) віддзеркалення результатів людської діяльності; 4) результат пізнавальної діяльності людини та суспільства; 5) закріпленість у пізнанні індивідуума та суспільства;
6) життєвий досвід; 7) віддзеркалення предметів,
явищ, ситуацій, станів дій реальності; 8) усталені суспільно напрацьовані категорії і стани;
9) оцінки членів однорідного соціуму; 10) мовний
колектив тощо.
Культурний компонент втілюється у наступних
фрагментах визначень: 1) особливості культури;
2) культурна специфіка; 3) культурні компоненти;
4) культурна наповненість; 5) культурний феномен; 6) культурно-значуще утворення; 7) культурні особливості; 8) носії певної культури;
9) культурний досвід; 10) культурно обумовлене
утворення тощо.
Національний компонент представлений
такими параметрами: 1) національна ментальність; 2) національна пам’ять; 3) етнічна специфіка; 4) національна специфіка; 5) етнічні
компоненти; 6) представники певного етносу;
7) етнічний світогляд; 8) національна пам’ять;
9) національні особливості; 10) національно-когнітивний простір тощо.
Аксіологічний компонент втілюється у наступних характеристиках: 1) аксіологічний вимір;
2) вищі духовні цінності; 3) ціннісні параметри;
4) духовний світ; 5) аксіологічна складова; 6) ціннісний компонент; 7) ціннісні виміри; 8) специфічна система оцінок; 9) ціннісна складова;
10) оцінка та ставлення людини до того чи іншого
об’єкта тощо.
Історичний компонент присутній у наступних
параметрах: 1) відображення історії суспільства;
2) історичний розвиток і сучасний стан дослідження предметів, явищ, ситуацій, станів, дій;
3) одиниця пам’яті, яка постає в результаті тривалого і складного процесу; 4) відображення змісту досвіду і знань; 5) історична обумовленість
семантики; 6) певний період часу; 7) історичний досвід; 8) колективний спадок у свідомості
народу; 9) межі людської пам’яті; 10) певний етап
розвитку народу тощо.
Індивідуальний компонент відображений
у таких характеристиках: 1) сприйняття людиною дійсності; 2) вплив психофізичних факторів;
3) індивідуальна свідомість; 4) одиниця розумового коду людини; 5) людський досвід; 6) суб’єктивний досвід; 7) ментальний світ людини; 8) особистий досвід; 9) свідомість мовної особистості;
10) сукупність індивідуальних знань людини
тощо.
Кожне зі 150 визначень ми розглянули як таке,
що містить або не містить виділені 10 компонентів, після чого здійснили кластерний аналіз.
Дослідження виявило, що сукупність дефініцій
концепту може бути розподілена за п’ятьма кластерами. Слід зазначити, що когнітивний компонент є фундаментальним, адже він представлений
у 100% визначень. Таким чином, акцент робиться
на характеристиці інших компонентів.
Перший кластер охоплює 36,0% визначень
поняття «концепт». Це найбільша група з усіх
виділених, і об’єднує вона дефініції, що ґрунтуються, перш за все, на двох компонентах – когнітивному та лінгвістичному. Ілюстративним
для цього кластеру є визначення В. Я. Жалай:
«Концепт – найзагальніша і найабстрактніша
ментально-пізнавально-мовознавча одиниця, яка
вербалізується у мові на рівні від окремої лексеми до розгорнутого дискурсу і позначає предмети, явища, ситуації, стани, дії тощо реальності,
віддзеркалюючи їх сутність, історичний розвиток їх дослідження та сучасний стан їх наукового пізнання» [5, с. 144‑145]. Подібний підхід
до визначення концепту ми характеризуємо як
лінгвокогнітивний.
Другий кластер включає 13,3% дефініцій.
Вони складаються з чотирьох основних компонентів – когнітивного, національного, культурного та лінгвістичного. До цієї групи визначень можна віднести дефініцію, запропоновану
Л.В. Адоніною: «Концепт – комплексна ментальна одиниця мислення та зберігання інформації у свідомості, що репрезентує національно-культурну ментальність народу або окремої
групи носіїв мови та об’єктивується в мові лексемами, вільними та усталеними словосполученнями» [1, с. 7]. Отже, визначення, об’єднані другим кластером, репрезентують етнокультурний
підхід до розуміння концепту.
175
Закарпатські філологічні студії
Третій кластер містить 25,3% визначень поняття
«концепт». Ця група друга за кількістю дефініцій.
Базуються вони на таких чотирьох компонентах, як
когнітивний, соціальний, культурний та лінгвістичний. Ілюстрацією типових визначень, що входять
до зазначеної групи, є дефініція Т. Врублевської:
«Концепт постає перед нами як мовно-культурний
феномен, що існує у індивідуальній та колективній
свідомості носіїв певного етносу (народу, держави,
країни, регіону тощо), відображає менталітет, історію, культуру та досвід, набутий індивідами у процесі трудової діяльності та розвитку суспільства»
[3, с. 216]. Таким чином, третій кластер об’єднує
дефініції, сформульовані в рамках соціокультурного підходу до тлумачення концепту.
Четвертий кластер охоплює 12,0% дефініцій,
отже, є найменшим. Об’єднувані ним визначення ґрунтуються на двох основних компонентах – когнітивному та індивідуальному. До даного
кластеру можна віднести дефініцію, сформульовану С. В. Гановою: «Концепт – це ідеальна (ментальна) сутність, яка формується у свідомості
людини і представляє собою квант структурованого знання про світ (реальний або можливий) та
має на увазі певну суб’єктивність, відносність»
[4, с. 8]. Ми називаємо зазначений підхід до розуміння концепту персонально-когнітивним.
П’ятий кластер включає 13,3% визначень. До
нього входять дефініції, що складаються з чотирьох основних компонентів – когнітивного, чуттєвого, лінгвістичного та аксіологічного. Прикладом
визначень, об’єднаних п’ятим кластером, може
бути дефініція Н.Ю. Перфільєвої: «Концепт – це
багатовимірний динамічний ментальний комплекс, що має вербальну маніфестацію в мові,
що формується на базі особистого, чуттєвого та
раціонального досвіду та включає ознаки об'єктивного і суб'єктивного світу. Необхідно підкреслити, що крім смислового змісту, концепт
включає оцінку і ставлення людини до того чи
іншого відображуваного об'єкту» [10, с. 7]. Таким
чином, визначення, об’єднані п’ятим кластером,
ілюструють психолінгвістичний підхід до тлумачення концепту.
Висновки. Підсумовуючи вищесказане, зазначимо, що за результатами проведеного аналізу
визначення концепту можуть бути розподіленими
за п’ятьма групами, які ілюструють різні підходи
до розуміння предмету дослідження: 1) лінгвокогнітивний; 2) етнокультурний; 3) соціокультурний; 4) персонально-когнітивний; 5) психолінгвістичний. Вони не є чітко відокремленими один
від одного, адже кількість виділених нами компонентів та їхніх комбінацій у межах визначень
значно більша, ніж кількість запропонованих підходів. Разом із тим, подана класифікація дозволяє
диференціювати найбільш значущі напрямки тлумачення концепту.